Зі студентами Коломийського навчально-наукового інституту вшанували неординарного українця і геніального європейця Івана Франка.
Символічний дощ не дав можливості заспівати пісню «Човен», однак затишні і теплі стіни Коломийської краєзнавчої бібліотеки обігріли нас від дощу і холоду та дали змогу вшанувати Франка і вкотре відтворити пам’ять про нього.
Коломийський пам’ятник Франкові авторства митців Василя Андрушка, Василя Гурмака і Олега Пріля вже кілька років милує око коломиян і туристів, а також нагадує про те, що Франко любив Коломию і написав тут “На дні”, “Вільні сонети”, “Веснянки”, “Вічний революціонер” та ін..
28 травня 105 років назад перестало битися серце Івана Франка, великого українця, поета, прозаїка, драматурга, етнографа, критика і теоретика, публіциста і перекладача, громадського і політичного діяча, науковця. Молодь сьогодні залюбки відкриває для себе його талант, читає, перечитує, декламує і цитує його твори , актуальність яких не зникає вже кілька століть.
«Невеликий, хоч і сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, енергійно зачернена борода. Рудувате волосся покірно пнеться, вуса стирчать. Скромно одягнений, тихий і непомітний поки мовчить. А заговорить, і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло і ясно од світла його очей, а його мова здається вам не словом, а сталлю, що б’є кремінь і сипле іскри», – так згадував про Франка Михайло Коцюбинський. Є поети осені і є співці весни. Бувають дитячі письменники, молодіжні й такі, які пишуть для дорослого читача. А до якого типу авторів належав наш великий Каменяр – Іван Франко? Світ дитини, найніжніші тремтіння серця юнака чи юнки, світлі пориви їхніх душ, думи й затамовані переживання зрілої людини чи патріарха-дідуся глибинно збагнув він. Та все ж ідеали молодості вічні у Франка: «Не забудь, не забудь юних днів, днів весни». Франко був, є і буде поетом весни й молодості, адже народився в літню пору, а помер на перехресті весни і літа. Разом з тим він є письменник усіх пір року і пір життя людського, усіх етапів історичної долі народу — минувшини, сьогодення й майбуття. А зараз Франко на фото поруч з молоддю наче йде назустріч людям, сходячи сходинками з віків у сучасність, не боячись ні дощу, ні інших життєвих перепон, закликаючи до єдності і спільної мети.
«Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас… Подивись на цей ланцюг. Се народ наш. Кожне кільце – це одна громада. Як тільки одне вогниво трісне, весь ланцюг розпадеться, так упадок нашої громади – раною для всього народу», – промовляє до кожного українця Іван Якович зі сторінок своєї історичної повісті «Захар Беркут».