За ініціативи студента Коломийського навчально-наукового інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника спеціальності 014.01 Середня освіта. Фізична культура, громадського діяча, директора музейного комплексу «Бутинар» Василя Книшука до відзначення Дня художника проведено пленер «Стежками Олекси Новаківського». У заході взяли участь учні, вчителі та дирекція Космацького ліцею, студенти та викладачі Коломийського ННІ, мешканці Космача, краєзнавці…
Священник Василь Абрам’як розпоча захід з молитви біля каплички та привітав учасників. З вітальним словом до учасників заходу звернулися організатор заходу Василь Книшук та Микола Яцурак, директор Коломийського ННІ Ольга Слипанюк та завідувач кафедри філології Микола Васильчук.
Заступник директора інституту Галина Волощук розповіла учасникам пленеру про спеціальності, які реалізуються у Коломийському ННІ та про Прикарпатський національний університет, його структуру і переваги навчання.
“Знавець місцевої історії Микола Кіндрачук, який записав багато фольклору, розповів історію про те, як Довбушів камінь став каменем Новаківського. «Отут, поряд, жила моя баба. Вона була з 1906 року, прожила 94 роки. Дідо Прокіп був з 1900-го. Вони пам’ятали Новаківського, Мороза, Смольського. Дідо помер у 1973-му ще до мого народження. А баба померла як мені було 28 років, і я багато запам’ятав. Баба розповідала, що це була толока господарів, які тут випасали худобу. До каменів приходили художники і малювали. Тоді до них прийшов власник цієї ділянки і запитав: “Ну а мене ви можете намалювати, Олексо?”. “Можу”. Ґазда пішов додому, убрав вишиту сорочку. Узяв свою бабу і разом прийшли до каменя. Сиділи пів дня, а Новаківський малював. Вони той портрет забрали додому і почали показувати родині. Ґазди вирішили, що чоловік, який так гарно малює, багато що вартує. Каже дідо: “Знаєте що зробимо? Дамо йому той камінь за простибі”. Не мали муки білої і баба змолола на жорнах вівса, спекла колач. Узяли пляшку горілки, свічку. І коли художники знову прийшли до каменя, ґазди прийшли і кажуть: “Олексо, даємо вам цей камінь за наше здоров’ї”. Тоді художники вилізли на камінь і написали: “Олексі Новаківському Гуцульщина 1930″. Свій камінь Олексі Новаківському за простибі дав дідо Варварюк».
Потім був час на малювання та виставка робіт. По закінченню виставки відбувся аукціон написаних робіт. Усі виручені кошти підуть на підтримку наших захисників та захисниць.”
Микола Васильчук
