Студенти і викладачі Коломийського навчально-наукового інституту взяли участь у щорічному фестивалі-ярмарку “Коломийський манускрипт”.

Віднедавна на площі перед Писанкою знову з’явився фонтан.

Спершу тут просто були калюжі. Після відкриття музейного яйця якийсь зайшлий фотограф з-за кордону лежав на асфальті і фотографував відображення неба у калюжах, в яких мили п’яти сиві голуби із зелено-перламутровими розводами на шиї.

Ну а тоді поставили фонтан у формі кальяну або кількох фруктових ваз з важкого скла, покладених одна на одну.

Але він простояв недовго.

Цьогоріч тут з’явився фонтан “з нічого”. Він не тече ні з вази, ні з глечика самарянки, ні з пащі лева або дракона. Просто піднімаються від землі десятки струменів, які “виростають” і летять вгору, аби зійтися по центру кола один із одним на двометровій висоті. Але одразу ж ущухають, гублять силу.

Спекотного літа тут тішилися діти. Та й тепер, наприкінці вересня, тут гамірно і весело.

Хлопчик підбіг до струменя води і намагається його схопити руками. Вода не дається, бо вчила в школі закони фізики.

На цій площі я вже другий день поспіль. Фестивалю: фотографуюся, купую книжки, вітаюся зі знайомими. Я тут “аби гущий базар”. Це книжковий фестиваль-ярмарок.

“Ми не знайомі. Я дочка ПІ. Ви знали його?”. Звісно ж, знав. І беруся підписувати свою книжку. “Ви навіть колись писали про нього, але одним-двома реченнями”. Віддаю книжку і трохи ніяковію, що не написав більше.

Крім книжок, вчора я купив жовтого тропічного перчика. Їх продають поряд із гарбузовою, горіховою, фісташковою макухою і смаколиками у слоїчках.

Перчик гострий і його вистачить надовго.

А сьогодні звернув увагу на цей стіл знайомого письменника. І він затоварився ледь не на всі вторговані від продажу книжок гроші.

Потім ми пили каву за невеликим столиком під стіною готелю, доки біля відкритого мікрофона говорили ті, хто хотіли бути почутими.

Але тепер такі часи, що кожен чує передусім себе.

І то, не завжди.

Наступного фестивального дня дощ змусив організаторів вдатися до запасного варіанту. З площі перед Писанкою третій фестивальний день перекочував у Народний дім. Не той розмах, що позавчора і вчора – менше місця, зате сухо.

Зустрічаю знайомих. Одні купують книжки, інші продають. Вибираю собі Дочинцеву книжу про Федорця ‒ на згадку про сьогоднішній день.

Микола Васильчук